Питання: у блогера замовляє рекламні послуги свого продукту компанія А.
Умови договору передбачають створення відеоролика, де блогер розповідає та показує продукт компанії А, розміщення його у на youtube-каналі блогера з посиланням на сайт компанії А.
Додатково компанія А хоче використовувати цей рекламний ролик, що створений блогером, на своєму сайті.
Відповідно, блогер хоче обмежити в договорі право використання тільки сайтом компанії А та встановити додаткові обмеження, а саме заборонити «різати» цей відеоролик на маленькі частини, накладати дубляж тощо.
Блогер підписує такий договор як ФОП, платник єдиного податку 3 групи з КВЕДами на рекламні послуги та створення відеоматеріалів.
Чи є ризики визнання такого договору ліцензійним та обкладанням ПДФО та ВЗ винагороди?
Якщо так, то чи вірно буде виокремити в два договори (але по суті це саме один договір) :
1-й. створення та розміщення реклами у себе на ютуб-каналі від ФОП 3 групи. та
2-й. ліцензійний, від фізичної особи на права користування?
Як ще можна мінімізувати ризики визнання такого договору авторським?
Відповідь:
Стаття 6 Закону України «Про авторське право та суміжні права» (далі – Закон) наводить невиключний перелік обʼєктів авторського права, серед яких і аудіовізуальні твори. Принаймні, із формулювання питання можна зробити такий висновок.
Згідно зі ст. 1 Закону аудіовізуальний твір – твір у вигляді послідовності епізодів або кадрів зі звуком або без нього, поєднаних між собою цілісним творчим задумом, доступний для сприйняття за допомогою відповідних технічних засобів на певному виді екрана (кіно-, телеекрана тощо), на якому така послідовність кадрів утворює рухоме зображення.
А автор – фізична особа, яка своєю творчою діяльністю створила твір.
Відповідно до ст. 5 Закону авторське право становлять особисті немайнові права автора і майнові права субʼєктів авторського права. Первинним субʼєктом авторського права є автор твору. Субʼєктами майнових авторських прав можуть бути також інші фізичні або юридичні особи, до яких перейшли майнові права на твір на підставі правочину або закону.
При цьому, в розумінні ст. 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів (в т.ч. і ПДФО) на сплату єдиного податку. І тут ми говоримо про юридичних осіб та ФОПів.
Продовжимо. Статтею 50 Закону визначено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання обʼєкта авторського права або обʼєкта суміжних прав визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов’язується вносити плату за використання об’єкта, якщо інше не встановлено договором.
Ліцензіаром може бути суб’єкт майнових авторських або суміжних прав, а у випадках, передбачених договором або законом, – інша уповноважена особа.
Тому, зазначивши стороною договору (в якому врегульовуватимуться всі ці описані у питанні моменти) ФОПа, відразу ризикуєте отримати претензії податківців щодо несплати ПДФО та військового збору. Бо за своєю суттю автором може бути саме фізична особа.
Наразі маємо ситуацію, коли треба врегулювати питання створення твору та надання дозволу компанії А на його використання, а також встановити обов’язок блогера розмістити його на своїх «ресурсах».
То чому б і не врегулювати ці відносини двома окремими договорами. Де першим будуть врегульовуватись авторські моменти і стороною якого буде фізична особа, а другим – послуги з розміщення на сторінках блогера в соцмережах (без формулювань, властивих договорам, визначеним Законом).
Бо ж фактично, це два різні види зобов’язальних правовідносин. І податківцям буде важко сперечатися. Хоч ми і не виключаємо «претензій» цього контролюючого органу. Бо ж він такий…
Наталія Брожко, Керівна Партнерка, адвокатка Адвокатської фірми «Єфімов, Брожко та партнери»